22 травня – День перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі

22 травня 1861 року був перепохований Тарас Григорович Шевченко на березі Дніпра близько м. Канів, і таким чином було виконано його заповіт. Молодь надавала цьому великого значення, оскільки це була перша зустріч поета з народом і цей день перетворився на свято. 

22 травня 1861 року був перепохований Тарас Григорович Шевченко на березі Дніпра близько м. Канів, і таким чином було виконано його заповіт. Молодь надавала цьому великого значення, оскільки це була перша зустріч поета з народом і цей день перетворився на свято. 

Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі і там на третій день був похований на Смоленському цвинтарі. Віддати останню шану Великому Кобзарю прийшли Достоєвський, Лєсков, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Некрасов, представники української, польської, грецької громад Санкт-Петербурга. Ще в день смерті Тараса Шевченка його друзі – художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські – вирішили виконати волю поета – поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: "До Канева…".
13 березня відбулося поховання поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі. «…Була похоронна жалоба, а потім на два місяці спочинок Тарасові Шевченкові. Тоді він, вільний од ударів скорбот, що лягають на тіло, вільний од ваги тіла, знову ожив у дивовижному тріумфальному травневому поході. З участю самого народу поет повернувся в Україну, щоб під приводом поховання домовини Шевченкової заснувати біля Канева першу національну святиню. Його труну повезли, понесли в Україну, як труну короля…» (Євген Сверстюк).
М.М.Лазаревський подав клопотання про перевезення праху Тараса Шевченка на Україну, і у квітні 1861 року було одержано цей дозвіл.
П'ятдесят вісім днів знаходився прах Т.Г. Шевченка в Петербурзі, а 8 травня 1861 року домовину з прахом Шевченка було викопано, перенесено через увесь Петербург до Московського вокзалу. Так починався останній шлях Кобзаря…
Був на цьому сумному шляху і Київ. З Тарасом прощалися студенти, поети, усі кияни… Була навіть думка, яку підтримували і родичі поета, поховати Т.Шевченка у Києві. Та Г. Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв завжди про Канів: «Тихе пристанище і спокій знайдеш коло Канева».
20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва понесли хвилі дніпровські прах Тараса до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і прах Тараса Шевченка несли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», – згадував Г. Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі. Чернеча гора ніколи не бачила такого людського потоку, що зібрався тут, щоб востаннє віддати свою шану Кобзареві.
З того часу височить над Дніпром могила поета.

0 Коментарі

Ще немає коментарів

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов*язкові поля позначені *