Хто робить українців живим товаром?

Усе частіше в Україні можна почути дещо незвичний вислів «живий товар». І йдеться не про часи Спартака, навіть не про часи Шевченка, що більш ближче нам, українцям, а про сучасність.

Усе частіше в Україні можна почути дещо незвичний вислів «живий товар». І йдеться не про часи Спартака, навіть не про часи Шевченка, що більш ближче нам, українцям, а про сучасність.
На жаль, наприкінці 20-го – початку 21-го століття з розвитком науки і техніки та більшою міграцією торгівля людьми стала більш масштабною. Нестатки і пошуки кращих умов життя, неможливість працевлаштування, корупція урядової системи, втягнення у злочинність – це ті основні причини, які призводять до експлуатації особистості і відомі людству віддавна. Зараз торгівля людьми, цей так званий бізнес, став ще більш цинічним. Заради торгівлі людськими органами цинічні «бізнесмени» готові на все: опікунство чи усиновлення, сурогатне материнство, ба, навіть спонукання до штучних абортів заради тих же органів. Страшно? А використання у збройних конфліктах, тобто «виконання бойових завдань з поваленням державної влади, порушення суверенітету і територіальної цілісності інших держав»? Страшні злочини сучасності, у яких замішані діти.
Жодна країна світу не може убезпечити себе від торгівлі людьми, і Україна не є виключенням, тим паче, що ми в даному випадку виступаємо тут як і країна-донор, і країна-реципієнт (та, що отримує), і країна-транзит.
За словами Стівена Роджерса, заступника Голови  Представництва Міжнародної Організації з Міграції (МОМ) в Україні у  2015 році дещо зменшилась частка постраждалих від експлуатації в Російській Федерації: із 77% у 2013-му і 2014-му роках до 66% за перші шість місяців цього року. З іншого боку,  відсоток тих,  хто  постраждав у країнах-членах  Евросоюзу,   збільшився з  15%  у  2014  році  до  18%  в січні-червні 2015 року, з них 86,5% постраждали в Польщі.  Інші країни призначення для торгівлі людьми з України у  2015  році  –  Молдова,  Білорусь,  Казахстан  і  –  вперше  –  самопроголошена  республіка Абхазія. Як і в минулі роки, випадки торгівлі людьми з метою експлуатації  праці складають майже 90%.  Але,  вперше  за декілька років, жінок більше серед постраждалих, які звернулися до МОМу за допомогою.
Згідно статистики БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ», жінки також становлять більшість потерпілих станом на червень 2015 року. Всього за допомогою до Карітасу Івано-Франківськ звернулися 162 постраждалі від торгівлі людьми особи. 57% потерпілих зазнали трудової експлуатації.
Найбільш  імовірно, що масштаби торгівлі людьми у найближчий час зменшуватись не будуть. Згідно опитувань МОМ, частка населення, схильного погодитися принаймні з однією з ризикованих пропозицій людей, яким довіряють, щодо роботи за кордоном зросла з 14% до 21%. Йдеться про пропозиції працювати без офіційного працевлаштування, працювати у зачинених приміщеннях  без змоги вільно залишити робоче місце, нелегально перетнути кордон, працювати на нелегальному виробництві (незареєстрованому підприємстві), віддати працедавцю свій паспорт на період працевлаштування).
             Слід зазначити, що в Україні  є відповідна законодавча база, яка відповідає міжнародним нормам та стандартам у сфері протидії торгівлі людьми. Зокрема, Закон України «Про протидію торгівлю людьми» від 20.09.2011,стаття 149 Кримінального кодексу України «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини», ряд нормативно-правових документів, необхідних для реалізації положень Закону на практиці. Та все ж саме від нас залежить,  наскільки ми убезпечили самі себе і своїх близьких.
Наводжу приклад нашої, як на мене, байдужості. Сідаю в автобус «Івано-Франківськ – Коломия», поруч жінка віку моєї мами спілкується по телефону із внучкою, яка, за розмовою я зрозуміла, десь на навчанні і за літні канікули хоче десь підробити, а роботу їй запропонували через Інтернет покоївкою в готелі. Студентку без досвіду роботи, без договору, ще й через всесвітню мережу? Невже не насторожило бабусю із Косівщини?  Зав’язую бесіду із жінкою, розповідаю про ризики, а вона у відповідь: «Та що ви, вона у нас така розумна. Та хай трохи собі підзаробить». Пропоную їй буклет, мовляв, перечитайте у вільну хвилину, не приведи Господь, знадобиться.  «Та що ви! То у нас обманюють на кожному кроці! А хто десь там попав, то сам собі винен. А що поробиш…».   Врятуй себе сам, а чим? Обізнаністю, небайдужістю.
Тож спочатку обізнаність, бо потім прийде і небайдужість.
Кримінальний кодекс України (ст.149 від 5.01.2001) дає наступне визначення поняттю «торгівля людьми» – «продаж чи оплатна передача людини; законне чи незаконне переміщення особи за її згодою чи без за межі держави для подальшої її продажі іншій особі».  Причому і внутрішньодержавна експлуатація, і  міждержавна має за мету одне – поневолити іншу людину. «Сучасні види рабства,- зазначає правознавець Прохоров І.М., очільниксуддівської колегії Львівщини, – згідно законодавства України, я поділив би так: до найбільш розповсюджених у всьому світі належать трудова експлуатація, сексуальна, а саме примусова проституція, порнографія (до речі, на жаль, велика кількість дітей-постраждалих у цьому випадку)».    Ще одна категорія затягування людину в кабалу – це боргова. Згадаймо, в Україні не було кріпацтва аж поки Переяславська угода не спричинила зубожіння козацтва і ті йшли у боргову кабалу разом із сім’ями у кріпацтво. Зараз же порука, кредити у сумнівних людей чи держави змушує людину будь-яким чином потрапити у так звану «боргову яму». 
Законодавство визнає тепер ще й інший вид експлуатації –  жебрацтво. Всеволод Нестайко, відомий український письменник, писав: «Читаю «Олівера Твіста» і не можу уявити своїх персонажів із дитячих книг жебраками». Погоджуюся з ним, адже його герої Павлуша та Яві Рень улюблені персонажі багатьох поколінь і багатьох народів, хоч і жили не в достатках, та все ж не потерпали від знущань. Чому ж жебракування дітей, людей похилого віку стало нормою життя? Певне, ми не говоримо про шахраїв, бо жебрацтво – це прибутковий бізнес, який ми самі своїм милосердям підтримуємо.
«Не збідніє рука того, хто дає», – говорить Біблія. Але чи не зашкодить? Якщо ці гроші не підуть на утримання дітей, на щось корисне, а на спиртне, наркотики, на збагачення тих, хто змушує незахищені верстви населення до такого існування? Щороку десятки українців стають жертвами примусового жебракування. Цей вид рабства за кількістю потерпілих поступається хіба що трудовій та сексуальній експлуатації. Однак «на плаву» злочинний бізнес тримає наша так звана «небайдужість». Декілька розповідей наших респондентів переконають вас, що треба бути милосердним, але розумно.
Ось випадок із життя жителя  Прикарпаття  1980 року народження, хворого олігофренією, приглухуватістю  І-ІІ ступеня. Він не вміє розмовляти, відсутні дві нижні кінцівки. Хлопець виховувався в одному із психоневрологічних будинків-інтернатів, який самовільно покинув у 2005 році.  На жаль, людина, яка не усвідомлює свої дії потрапила на очі не доброзичливцю, який не спромігся повідомити комусь про самотню хвору людину, а лише потенційному експлуататорові Леонідові. Той перевіз його  з Івано-Франківської в іншу область за місцем проживання видав його за брата дружини і протягом 2006-2011 років заставляв його жебракувати (ст.149 ч.1 КК України). В середньому потерпілий кожного дня заробляв 300-500 грн., які  Леонід привласнював.    У травні 2011 року в ході оперативно-слідчих дій, за заявою жителя  селища міського типу, експлуататора  було заарештовано.У травні 2012 р. до Карітасу Івано-Франківськ звернулися старший слідчий СУ УМВС України в області та законний представник потерпілого з проханням про надання комплексної реінтеграційної допомоги для постраждалого від торгівлі людьми.
Бачимо, що правило «захисти себе сам» на деякі верстви населення не поширюється, і тут повинне спрацювати попереднє – «не будь байдужим». Зокрема, коли бачите дитину, проявіть мужність і небайдужість – відведіть в органи міліції, дочекайтеся поки його справді віддадуть під опіку тимчасового перебування неповнолітніх. Можливо, цим ви допоможете йому знайти родину чи просто чисту постіль і професійну допомогу. Побачивши хвору людину, яку у напівсвідомому стані возять вулицями, зверніться у відповідні органи, правоохоронні чи громадські.
Тож, шановні читачі, не будьте байдужими до себе, до близьких і оточуючих! Якщо ви самі потрапляли у схожі ситуації чи знаєте про можливі протиправні дії щодо іншої людини, звертайтесь до БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ» за телефоном (0342) 75-30-61,  до Департаменту соціальної політики за телефоном (0342) 72-35-53 або телефонуйте на національну «гарячу лінію» з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів 0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів) та 527 (безкоштовно для абонентів Київстар, МТС, Лайф). Дізнавайтеся більше про небезпеки, які можуть трапитися на вашій життєвій дорозі і як з ними боротися у наших наступних статтях.
 

 Торгівля людьми – це замкнуте коло?
 
Щороку тисячі людей мігрують у пошуках кращого життя. Та у деяких випадках відбувається це нелегально, тобто людина довіряє іншій людині-перевізникові свої документи, кошти, деколи самого себе, оскільки матеріальні чи візові обмеження не дозволяють це робити законним шляхом. Подекуди навіть дуже обізнана людина може потрапити до рук шахрая. Та не біда, якщо ти опинився у чужій державі і маєш підтримку, а якщо розгубився, залишившись без документів і коштів, а якщо тобі пообіцяли «все і відразу», а потім зникли – і тут ти знову у руках поневолювачів, бо стаєш безкоштовною робочою силою, отим волом, який чекає хоч якоїсь їжі, а не те, щоб сім'ї  допомогти. Та й випадки шантажу чи викрадення теж непоодинокі. У цій ланці вашого закріпачення, на думку заслуженого юриста України, нашого земляка М. Трильовського,  неабияку роль має ваше оточення.
Зверніть увагу,  вербувальники (так називають людей, які пропонують вам манну небесну, золоті гори і т.д.) завжди добре обізнані із вашими справами. Повірте, успішній людині вони не запропонують вигідне працевлаштування чи в іншій області України, чи закордоном. Найчастіше жертвами стають люди, які щиро прагнуть заробити і вірять у добросовісність роботодавця. Усупереч думці, що вербувальниками є незнайомі люди, правоохоронці стверджують – найчастіше це люди із вашого оточення: ваші однокласники, друзі ваших друзів (малознайомі і вам, і їм), навіть члени родини. А ще найпоширеніші методи вербування – через оголошення в газетах, в інтернеті, через фіктивні агентства, які допоможуть втекти вам від кредиторів. На жаль, ця система побудована так, що навіть до суду подати на них важко, адже договір, як правило, ніхто достеменно не читає, ні з ким із юристів не радиться, а з їхнього боку все грамотно. Та ще й налякають «круговою порукою».
 
Ось що розповідає пан Іван з Прикарпаття, який постраждав від торгівлі людьми і звернувся у Карітас за допомогою. Основною умовою соціально-психологічної реабілітації людей, що постраждали від торгівлі є конфіденційність, анонімність, тому прізвище чоловіка не називаємо. Питання ставить працівник Карітасу.
–  Іване, що спонукало Вас зібратися на роботу у таку далеку і небезпечну дорогу, Ірак, Туреччина?
– 2011 рік видався надзвичайно важким: хвороба дружини, неврожай, та й з роботою щось не налагоджувалося якось. Аж тут мій товариш Михайло, з яким я був на заробітках в Росії, зателефонував,  мовляв, є прекрасна високооплачувана робота, ти ж майстер, збирайся, я туди вже давно їжджу. Пообіцяв, що допоможе з контрактом, розказав, як доїхати до місця роботи. Я й погодився, адже разом у Москві гарували.
– Скажіть, чи не насторожило вас, що Михайло не їде з вами?
– Повірте, ні. Він говорив про офіційне працевлаштування, зарплату у 2000 доларів, гарантував, що всі транспортні витрати, витрати на проживання, харчування  оплачує роботодавець.   В результаті я, добравшись до Харкова, разом із 6 хлопцями,  долетів до Стамбулу, а звідти до Багдаду. Там нас зустрів   представник  турецької  будівельної фірми. Це був українець, він посадив нас у автобус та довіз  до місця перетину кордону  з Іраком, а потім пересадив у мікроавтобус. Не питайте, що було дальше.
Частину історії передам з вуст мого співбесідника сама, надто важко йому повертатися у той час, де мріяв про чарівну лампу Аладіна із Багдаду, а потрапив у самісіньке пекло. Під час перетину кордону між Туреччиною та Іраком у заробітчан забрали паспорти, оселили їх у бараки, які в Україні і хлівом не назвеш. Виявилось, що таких українців, як Іван, там уже 150 душ. Тільки-от Михайла щось не видно.
– Які ж роботи ви виконували, по скільки годин і чи був контракт?
– Я приїхав у січні, контракт підписали наприкінці  лютого. Я виконував обов’язки муляра, штукатура, опалубщика. Працювали по 12 годин без вихідних, а надворі спека під 60◦.
  Пройшов місяць і робітники звернулися до господаря за заробітною платнею, а той запропонував їм трохи почекати, пообіцяв, що заплатить за 2 місяці з надбавкою. Та коли минув і цей термін, заробітчанам прийшлося підняти бунт.
–  Щоб нас заспокоїти, болгарин Александров, це прізвище нашого господаря, – продовжує пан Іван, – виплатив нам 300 $ і сказав, що  ми отримаємо одразу всю суму  тільки тоді, коли всі роботи буде завершено.
Опинившись у безвиході, хлопці почали ще більше і швидше працювати. Їх господар майже не з’являвся на будівництво, перестав привозити їжу і воду.
-Та найгірше стало у липні, коли пік спеки, а ми залишилися зовсім без води, про їжу вже не говорю,- з болем згадує чоловік, тихцем витираючи сльозу.- А оскільки об’єкт під охороною, то ми не мали можливості вийти за межі будівництва.
Тоді працівники почали вимагати  зустрічі безпосередньо з   власниками, для яких будувався   об’єкт, щоб вони оплатили їм за  виконану роботу.  Власники ніяк не погоджувались зустрічатися, а потім коли зустрілися, то повідомили, що не можуть виплатити їм заробітну плату, бо  вже розрахувались із власником фірми, яка  їх винаймала.  У переговорах вони  пообіцяли,  що будуть  допомагати працівникам  повертатися додому. Так сформувалась жива черга на повернення додому. Але  додому за сприянням  іракських  власників будівельного об’єкту повернулось  тільки 50 осіб, а потім власники   повідомили, що більше цією справою не будуть займатися. Так  Іван та  інші заробітчани залишились без грошей на території будівництва, за межі якого не можна було виходити, без паспортів, їжі та води.
-Перебуваючи у безвиході, ми, обезсилені,  написали на  паркані будови прохання про допомогу. Таким чином про нас дізналися представники МОМ в Іраку.  Лівія,  представник МОМ,  неодноразово приходила до нас, приносила їжу та воду, видала нам телефонні картки, завдяки яким ми змогли зателефонувати додому. Саме представники МОМу допомогли нам повернутися додому. Ось так я «покращив» своє матеріальне становище, – завершує свою розповідь пан Іван.
Таких випадків – безліч. І, як бачимо, вербувальником стала зовсім не чужа людина для нашого оповідача.
Хоча частка постраждалих від торгівлі людьми в межах України в цьому році відносно мала – всього 3%, все ж таки через економічну кризу в Європі багато українців залишається на батьківщині.Трудова міграція повертається обличчям у середину країни: популярними залишаються маршрути з села у велике місто або з невеликих містечок у курортні зони. Однак, чимало мігрантів навіть у себе вдома залишаються "нелегалами", зазнають так званої внутрішньодержавної експлуатації.
Ось про що ми дізналися від жителя міста Коломия Генадія. Він влаштувався за оголошенням на роботу в санаторій, що знаходився поблизу Одеси. Хоч заробітну плату обіцяли не таку аж високу, та все ж які-неякі гроші, вистачало б, щоб повернути кредит і хоч якось прогодувати сім’ю.  На новій роботі йому  відразу сказали: «будеш працювати нелегально». Паспорт та санітарну книжку у робітника вилучили, виходити за територію бази відпочинку суворо заборонили. Через певний час Генадій став почуватися погано і вирішив достроково повернутися додому. Однак розірвати угоду і повернути документи керівництво відмовилося. На щастя, чоловік не розгубився, бо дуже кепсько себе почував: від спеки піднявся тиск, страшенно боліла голова. Ще й умови праці  важкуваті: перерва не більше 15 хвилин,  на відкритій місцевості, 9-10 годин щодня.  На допомогу міліції потерпілий навіть не сподівався, і, щоб, хоча б, до когось звернутися, зателефонував до редакції місцевої газети. Саме журналісти разом з фахівцями Міжнародного жіночого правозахисного центру "Ла Страда Україна" допомогли Генадію звільнитися і отримати паспорт.
Дана історія закінчилася менш-більш благополучно, проте винуватці все-таки не були покарані. На жаль, як кажуть правоохоронці, впіймати злочинців дуже важко. Можливість відслідкувати першоджерело цього зла затрудняє те, що жертви самі бояться звертатися за допомогою, не хочуть зізнаватися, що потрапили у залежність від своїх роботодавців. Психолог Вовк А.О., доцент ЛНУ ім.І.Франка, пояснює це так: «Повернувшись додому, жертва експлуатації відчуває сором перед ближніми, що потрапив у таке становище. Подекуди оточення ще й осуджує жертв, звинувачує у всіх бідах, або просто ставить клеймо на людині. Тому більшість із постраждалих не хочуть зізнатися у своїй біді, а деяка частина через сором повернутися додому з нічим і з новими боргами залишається і надалі працювати у нестерпних умовах, живучи надією на краще. Про те, щоб свідчити у суді немає й мови». Ось вам і замкнуте коло.
Отож, якщо вам чи вашим знайомим не вдалось уникнути пастки торгівців людьми, і ви стали жертвою обману вербувальників, не вагайтесь звернутись за безкоштовною та конфіденційною підтримкою до Міністерства соціальної політики України. Тут ви зможете отримати правову, психологічну , соціальну та матеріальну допомогу, медичне обстеження та лікування, вам відновлять втрачені документи та посприяють у працевлаштуванні. Перевірити, чи ви стали жертвою вербувальників, можна за такими ознаками: обіцяні вербувальниками умови праці не відповідали фактичним, перевезення супроводжувалося вилученням документів або насильницьким утриманням, мало місце примушення до праці та експлуатація із застосуванням фізичного або психічного насильства, або обмеження свободи пересування, застосування шантажу, ізоляції, застосування механізмів контролю та суворого покарання за відмову працювати чи за спробу втекти тощо.
Не бійтеся відстоювати свої права і карати злочинців, адже сьогодні постраждали ви, а завтра буде хтось інший. Не розірвавши це «зачароване коло», ми не зможемо бути впевненими, що колись підневільною робочою силою не стануть наші нащадки.
 

Наталія КОВАЛІВ
Працівник проекту з протидії торгівлі людьми БФ «Карітас Івано-Франківськ УГКЦ»

0 Коментарі

Ще немає коментарів

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов*язкові поля позначені *