Україна без Степана Бандери – не Україна
Сьогодні виповнюється 55 років від дня смерті видатного політичного діяча, ідеолога українського національного руху ХХ століття, голови Проводу ОУН-Б Степа́на Андрі́йовича Банде́ри.
Сьогодні виповнюється 55 років від дня смерті видатного політичного діяча, ідеолога українського національного руху ХХ століття, голови Проводу ОУН-Б Степа́на Андрі́йовича Банде́ри.
Аналізуючи сьогодення ми бачимо, що ім’я Степана Бандери «дамокловим мечем»висить над оккупантомУкраїни. Висить як попередження, що терпець Нації, якапонадсто років тому народила Бандеру, рано чи пізно таки увірветься. Зграя мародерів боїться, що легендарна Гілляка (з народної творчості про бандерівців) ще не всохла і її ще можуть використати за призначенням. Бо Бандера і через покоління залишається зразком для послідовниківта прапором боротьби українців за соціальну і національну справедливість.
Але уявімо собі, якщо б у нас зараз була така Україна, за яку боролися Степан Бандера та його соратники. Чи бачили б ми таку корупцію, коли судді “наколядовують” мільйони в кабінетах президентських намісників? Чи чули б ми про якісь банківські спекуляції? Чи боялися б ми російської загрози, рейдерських атак, продажу стратегічних підприємств відвертим ворогам за безцінь, отруйної їжі в магазині чи п’яних мажорів за кермом? Чи докотилась би країна до такого хаосу і безвладдя?
Якраз тепер країні потрібен лідер з таки переконаннями і патріотичними ідеями, які втілював Бандера. На противагу сучасним політикам- Степан Бандера як символ, як зразок, як визнаний державою еталон.
Бо які герої – така й держава. А Україна без Степана Бандери -то вже не Україна.
Довідково:
Народився Бандера 1 січня 1909 у с. Старий Угринів. Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в Угринові Старому. Дитинство Степан провів в Старому Угринові, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень.
З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки – Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя наКалущині.
У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року.В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативу). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.
У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув’язнено.
В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.
Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос.
В червні 1934 року був ув’язнений польською поліцією і був під слідством у в’язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув’язнення. Після того він сидів у в’язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в’язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в’язні вийшли на волю.
Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.
Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітетудля консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.
Рішенням Проводу Організації 30червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. ПротеГітлер доручив своїй поліції негайно ліквідувати цю «змову українських самостійників». Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після Акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941р. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді його і кількох інших провідних членів ОУН було звільнено з ув'язненнянімецькою владою як спроба приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Аленімецьку пропозицію Степан Бандера відкинув.
В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.
В Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім’я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США.
15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.
Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня – вбивцю засуджено на 8 років важкої в’язниці.
Сьогодні виповнюється 55 років від дня смерті видатного політичного діяча, ідеолога українського національного руху ХХ століття, голови Проводу ОУН-Б Степа́на Андрі́йовича Банде́ри.Але уявімо собі, якщо б у нас зараз була така Україна, за яку боролися Степан Бандера та його соратники. Чи бачили б ми таку корупцію, коли судді “наколядовують” мільйони в кабінетах президентських намісників? Чи чули б ми про якісь банківські спекуляції? Чи боялися б ми російської загрози, рейдерських атак, продажу стратегічних підприємств відвертим ворогам за безцінь, отруйної їжі в магазині чи п’яних мажорів за кермом? Чи докотилась би країна до такого хаосу і безвладдя?
Якраз тепер країні потрібен лідер з таки переконаннями і патріотичними ідеями, які втілював Бандера. На противагу сучасним політикам- Степан Бандера як символ, як зразок, як визнаний державою еталон.
Бо які герої – така й держава. А Україна без Степана Бандери -то вже не Україна.
З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки – Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя наКалущині.
У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року.В 1927—1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативу). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.
У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув’язнено.
В студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. В 1932—1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.
Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос.
В червні 1934 року був ув’язнений польською поліцією і був під слідством у в’язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. В кінці 1935 на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув’язнення. Після того він сидів у в’язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Берестю над Бугом до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в’язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися і в’язні вийшли на волю.
Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами.
Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітетудля консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.
Рішенням Проводу Організації 30червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. ПротеГітлер доручив своїй поліції негайно ліквідувати цю «змову українських самостійників». Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після Акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941р. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді його і кількох інших провідних членів ОУН було звільнено з ув'язненнянімецькою владою як спроба приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Аленімецьку пропозицію Степан Бандера відкинув.
В грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.
В Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім’я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США.
15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені в 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.
Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня – вбивцю засуджено на 8 років важкої в’язниці.
0 Коментарі