Відеогодина

2 грудня в приміщенні міської бібліотеки для юнацтва проведено відео годину «Повернення додому», присвячену 25-річчю (19 листопада) перепоховання Василя Стуса, Миколи Литвина, Олекси Тихого. Бібліограф Тетяна Гавриленко розповіла про життя і боротьбу з тодішньою системою видатних українців.

2 грудня в приміщенні міської бібліотеки для юнацтва проведено відео годину «Повернення додому», присвячену 25-річчю (19 листопада) перепоховання Василя Стуса, Миколи Литвина, Олекси Тихого. Бібліограф Тетяна Гавриленко розповіла про життя і боротьбу з тодішньою системою видатних українців.

Василь Семенович СТУС — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.

За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі. Вбитий радянською владою в концтаборі біля села Кучино Пермської області.

Юрій Тимонович ЛИТВИН — український поет, письменник, журналіст і правозахисник. Заарештований та звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у мордовських таборах для політв’язнів.

Вбитий радянською владою в тюрмі біля села Кучино Пермської області.

Олекса Іванович ТИХИЙ — український дисидент, патріот і правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи.

Виступав на захист української мови. Помер від виснажливих мордувань в лікарні під час ув’язнення.

У листопаді 1989 року прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Літак із трунами прилетів 18 листопада о 20.30 в аеропорт «Бориспіль». Там зі свічками й корогвами чекали близько 300 людей. Домовини повезли до Свято-Покровської церкви на Куренівці. Там зранку 19-го покійних відспівали.

«Приблизно 30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва, — згадував колишній товариш Стуса Василь Овсієнко. — Як ішли Володимирською повз будівлю КДБ, боялися, щоб не було провокацій. Але це була перша акція, де влада не посміла трощити синьо-жовті прапори, де нас не лупили древками й кийками».

Труни спочатку повезли на Софійську площу, потім до пам’ятника Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Рух у місті перепинився. Люди стояли зі свічками по Володимирській. На мітингу виступили В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська.

На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. Винних не знайшли. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику.

Присутні переглянули відеофільм «Повернення додому» та світлини про перепоховання. Нехай з Богом спочивають.