17 червня – Всесвітній день боротьби з опустелюванням
Цього дня у 1994 році в Парижі схвалили Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням, яка набрала чинність 26 грудня 1996 року. Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням не стосується процесу утворення чи розширення пустель як таких. Її метою є консолідація світових зусиль для боротьби з різними видами деградації земель під впливом природних та антропогенних чинників. Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу. Україна приєдналася до Конвенції у 2002 році
Цього дня у 1994 році в Парижі схвалили Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням, яка набрала чинність 26 грудня 1996 року. Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням не стосується процесу утворення чи розширення пустель як таких. Її метою є консолідація світових зусиль для боротьби з різними видами деградації земель під впливом природних та антропогенних чинників. Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу. Україна приєдналася до Конвенції у 2002 році
Опустелювання – це один з найбільш тривожних світових процесів деградації навколишнього середовища яке характеризується пониженням природно-ресурсного потенціалу території нижче допустимого рівня, що зумовлює деградацію рослинного покриву, погіршення продуктивності земель. Щороку опустелювання і посуха призводять до втрат сільськогосподарської продукції орієнтовно на суму в 42 мільярдів доларів США.
Людство, що швидко росте кількісно, стало все більш інтенсивно проникати у важко доступні райони та залучати в сферу своєї діяльності природні ресурси. До теперішнього часу під серйозним антропогенним пресом опинилися і аридні території, що становлять близько 30% площі земної суші, які розглядаються нині як останній для людей резерв земель. Вже сьогодні на ці райони припадає близько 80% зрошуваних земель, 170 млн. га використовується під богарне землеробство і 3,6 млрд. га – як пасовища. Тут проживає близько 800 млн. чоловік або майже 20% населення світу.
Серед багатьох глобальних проблем, мабуть, проблема опустелювання є найменш відомою, хоча кожен знає, що пустельні території відрізняються надзвичайно спекотним кліматом, великим дефіцитом вологи і досить крихкою екологічною системою, але в той же час ці землі володіють високим економічним потенціалом. У науковій літературі та офіційних документах характеризується, як остання стадія процесу повільної деградації навколишнього середовища в посушливій зоні і є продуктом складної взаємодії між соціально-економічною системою і природно-антропогенними факторами.
Саме на аридних землях зараз страждає від бідності, голоду і хвороб населення десятків країн, що розвиваються Африки та Азії. За оцінкою ЮНЕП у світі щорічні втрати тільки зрошуваних земель в результаті опустелювання становлять 6 млн. га. Було встановлено, що площа пустель, створених людиною, становить 9,1 млн. км . Крім того, близько 3,5 млрд. га схильні до опустелювання – ця небезпека загрожує території понад ста країн світу. Щорічно близько 21 млн. га переходить в стан повної деградації, а 6 млн. га поглинається пустелями. Найбільш високий рівень опустелювання спостерігається в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Особливо небезпечні і поширені ці процеси в країнах, що розвиваються.
Опустелювання, викликане діяльністю людини, це лише певна частина глибокої соціально-економічної кризи, що охопила країни, що розвиваються. За посиленням експлуатації природних ресурсів більшості цих країн стоять колишні метрополії з їх розгалуженою системою транснаціональних корпорацій. Таким чином, проблема опустелювання – це насамперед проблема соціально-економічна, а потім вже екологічна.
Зараз проблема опустелювання дуже важлива, тому над її вирішенням працює велика кількість вчених у багатьох країнах світу. Проблема опустелювання, у тому числі техногенного, є слушною для України. Це актуально, перш за все, у світлі очікуваних глобальних змін клімату, які можуть погіршити, зокрема, умови існування флори і фауни півдня України.
Кліматичні й погодні умови останніх років, підтверджені спостереженнями, дослідженнями і висновками серйозних учених, вказують на те, що Україна переходить у зону надвисоких температур і погодних катаклізмів. Нам у найближчі 30-40 років загрожує опустелювання великих територій з просуванням цієї небезпеки з південних до центральних і навіть північних областей. Нерозумна господарська діяльність людини з вирубування карпатських лісів заради сьогоднішньої вигоди, знищення і забудова природних заповідних територій, розорювання берегів рік і бездоглядність та замулення малих річок посилюють цю зовсім не уявну, а цілком реальну небезпеку. Україна може повторити долю деяких азійських держав і стати напівпустелею з усіма економічними, екологічними, демографічними наслідками. А оскільки організм українців не пристосований до проживання в таких умовах, народу нашої України уготована доля вимираючої нації.
Цю загрозу можна відвести, але для цього потрібно вжити надзвичайних заходів для порятунку держави й нації. Україні робити це треба не в віддаленій перспективі, а сьогодні, завтра, післязавтра. Як підказують серйозні знавці цієї сфери, протягом найближчих 8-10 років в Україні потрібно додатково посадити 10-12 млн. га лісів. Необхідно обсадити лісами береги всіх великих і малих річок, озер, водойм, засадити ними малопродуктивні землі, а за необхідності – і сільгоспугіддя. Це не зашкодить аграрному виробництву, можливості сортів і технологій дають змогу зберегти і врожаї, і валові збори зерна, овочів, садовини. В кожному селі треба мати сади, гаї, діброви. Міста потребують посиленого озеленення. Тому вже сьогодні у них слід зупинити бездумне вирубування і знищення зелених насаджень.
Ми усвідомлюємо, наскільки це складна й відповідальна справа. Потрібна мобілізація всіх верств суспільства, всіх ресурсів, залучення до порятунку України великого бізнесу, молоді. Нам випадає здійснити це відповідальне завдання і стати рятівником України, її теперішнього й майбутнього, рятівником української нації від загрози опустелювання і вимирання, знищення генофонду нашої вічної землі, щоб закласти сьогодні основи того природного середовища, яке відведе від країни кліматичну катастрофу.
Нераціональне використання земель призводить до тяжких екологічних наслідків, а саме наявності таких проявів деградації земель як ерозія, техногенне забруднення, вторинне осолонцювання, підтоплення.
На сьогодні у Івано-Франківській області площа малопродуктивних, деградованих земель – 15,8 тис. га, 1,5 тис.га порушених земель, які потребують рекультивації.
У результаті використання важкої техніки відбувається ущільнення ґрунту, розвиваються ерозійні процеси, надмірне використання добрив призводить до засолення ґрунтів, разом з тим родючість зменшується, однією з причин чого є виніс з полів родючого шару ґрунту.
Основним напрямком з охорони земель, підвищення родючості ґрунтів і економії енергоресурсів повинні стати біологічна система землеробства, впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, зокрема, ґрунтозахисних та енергозберігаючих, проведення робіт із вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних, ерозійно-небезпечних земель, впровадження ґрунтозахисно-меліоративної та агроландшафтної організації території.
Відділ Держземагентства у Надвірнянському районі
Цього дня у 1994 році в Парижі схвалили Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням, яка набрала чинність 26 грудня 1996 року. Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням не стосується процесу утворення чи розширення пустель як таких. Її метою є консолідація світових зусиль для боротьби з різними видами деградації земель під впливом природних та антропогенних чинників. Саме тому, сторонами Конвенції на сьогодні є 193 країни світу. Україна приєдналася до Конвенції у 2002 році
Опустелювання – це один з найбільш тривожних світових процесів деградації навколишнього середовища яке характеризується пониженням природно-ресурсного потенціалу території нижче допустимого рівня, що зумовлює деградацію рослинного покриву, погіршення продуктивності земель. Щороку опустелювання і посуха призводять до втрат сільськогосподарської продукції орієнтовно на суму в 42 мільярдів доларів США.
Людство, що швидко росте кількісно, стало все більш інтенсивно проникати у важко доступні райони та залучати в сферу своєї діяльності природні ресурси. До теперішнього часу під серйозним антропогенним пресом опинилися і аридні території, що становлять близько 30% площі земної суші, які розглядаються нині як останній для людей резерв земель. Вже сьогодні на ці райони припадає близько 80% зрошуваних земель, 170 млн. га використовується під богарне землеробство і 3,6 млрд. га – як пасовища. Тут проживає близько 800 млн. чоловік або майже 20% населення світу.
Серед багатьох глобальних проблем, мабуть, проблема опустелювання є найменш відомою, хоча кожен знає, що пустельні території відрізняються надзвичайно спекотним кліматом, великим дефіцитом вологи і досить крихкою екологічною системою, але в той же час ці землі володіють високим економічним потенціалом. У науковій літературі та офіційних документах характеризується, як остання стадія процесу повільної деградації навколишнього середовища в посушливій зоні і є продуктом складної взаємодії між соціально-економічною системою і природно-антропогенними факторами.
Саме на аридних землях зараз страждає від бідності, голоду і хвороб населення десятків країн, що розвиваються Африки та Азії. За оцінкою ЮНЕП у світі щорічні втрати тільки зрошуваних земель в результаті опустелювання становлять 6 млн. га. Було встановлено, що площа пустель, створених людиною, становить 9,1 млн. км . Крім того, близько 3,5 млрд. га схильні до опустелювання – ця небезпека загрожує території понад ста країн світу. Щорічно близько 21 млн. га переходить в стан повної деградації, а 6 млн. га поглинається пустелями. Найбільш високий рівень опустелювання спостерігається в країнах Африки, Азії та Латинської Америки. Особливо небезпечні і поширені ці процеси в країнах, що розвиваються.
Опустелювання, викликане діяльністю людини, це лише певна частина глибокої соціально-економічної кризи, що охопила країни, що розвиваються. За посиленням експлуатації природних ресурсів більшості цих країн стоять колишні метрополії з їх розгалуженою системою транснаціональних корпорацій. Таким чином, проблема опустелювання – це насамперед проблема соціально-економічна, а потім вже екологічна.
Зараз проблема опустелювання дуже важлива, тому над її вирішенням працює велика кількість вчених у багатьох країнах світу. Проблема опустелювання, у тому числі техногенного, є слушною для України. Це актуально, перш за все, у світлі очікуваних глобальних змін клімату, які можуть погіршити, зокрема, умови існування флори і фауни півдня України.
Кліматичні й погодні умови останніх років, підтверджені спостереженнями, дослідженнями і висновками серйозних учених, вказують на те, що Україна переходить у зону надвисоких температур і погодних катаклізмів. Нам у найближчі 30-40 років загрожує опустелювання великих територій з просуванням цієї небезпеки з південних до центральних і навіть північних областей. Нерозумна господарська діяльність людини з вирубування карпатських лісів заради сьогоднішньої вигоди, знищення і забудова природних заповідних територій, розорювання берегів рік і бездоглядність та замулення малих річок посилюють цю зовсім не уявну, а цілком реальну небезпеку. Україна може повторити долю деяких азійських держав і стати напівпустелею з усіма економічними, екологічними, демографічними наслідками. А оскільки організм українців не пристосований до проживання в таких умовах, народу нашої України уготована доля вимираючої нації.
Цю загрозу можна відвести, але для цього потрібно вжити надзвичайних заходів для порятунку держави й нації. Україні робити це треба не в віддаленій перспективі, а сьогодні, завтра, післязавтра. Як підказують серйозні знавці цієї сфери, протягом найближчих 8-10 років в Україні потрібно додатково посадити 10-12 млн. га лісів. Необхідно обсадити лісами береги всіх великих і малих річок, озер, водойм, засадити ними малопродуктивні землі, а за необхідності – і сільгоспугіддя. Це не зашкодить аграрному виробництву, можливості сортів і технологій дають змогу зберегти і врожаї, і валові збори зерна, овочів, садовини. В кожному селі треба мати сади, гаї, діброви. Міста потребують посиленого озеленення. Тому вже сьогодні у них слід зупинити бездумне вирубування і знищення зелених насаджень.
Ми усвідомлюємо, наскільки це складна й відповідальна справа. Потрібна мобілізація всіх верств суспільства, всіх ресурсів, залучення до порятунку України великого бізнесу, молоді. Нам випадає здійснити це відповідальне завдання і стати рятівником України, її теперішнього й майбутнього, рятівником української нації від загрози опустелювання і вимирання, знищення генофонду нашої вічної землі, щоб закласти сьогодні основи того природного середовища, яке відведе від країни кліматичну катастрофу.
Нераціональне використання земель призводить до тяжких екологічних наслідків, а саме наявності таких проявів деградації земель як ерозія, техногенне забруднення, вторинне осолонцювання, підтоплення.
На сьогодні у Івано-Франківській області площа малопродуктивних, деградованих земель – 15,8 тис. га, 1,5 тис.га порушених земель, які потребують рекультивації.
У результаті використання важкої техніки відбувається ущільнення ґрунту, розвиваються ерозійні процеси, надмірне використання добрив призводить до засолення ґрунтів, разом з тим родючість зменшується, однією з причин чого є виніс з полів родючого шару ґрунту.
Основним напрямком з охорони земель, підвищення родючості ґрунтів і економії енергоресурсів повинні стати біологічна система землеробства, впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур, зокрема, ґрунтозахисних та енергозберігаючих, проведення робіт із вилучення з інтенсивного обробітку малопродуктивних, ерозійно-небезпечних земель, впровадження ґрунтозахисно-меліоративної та агроландшафтної організації території.
Відділ Держземагентства у Надвірнянському районі
0 Коментарі