Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Хронологія змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей. Порядок надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Визначення віку дітей для надання права на отримання додаткової соціальної відпустки. Визначення підстав для надання додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей. Умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки одинокій матері. Документи, необхідні для надання соціальної відпустки.
Хронологія змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей
До набуття чинності Законом № 504 згідно з пунктом 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо посилення державної допомоги сім’ям, які мають дітей» від 22 січня 1981 року № 235 жінці, яка мала двох і більше дітей віком до 12 років, надавалася додаткова триденна оплачувана відпустка, і загальна тривалість відпустки працівницям, які користувалися зазначеною додатковою відпусткою, не повинна була перевищувати 28 календарних днів.
З 1 січня 1997 року, тобто з дати набуття чинності Законом № 504, відповідно до частини першої статті 19 зазначеного Закону жінці, яка працювала і мала двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням, щорічно надавалася додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних, що не включалася до загальної тривалості щорічної відпустки.
Зазначена норма поширювалась на жінку, яка всиновила дитину, батька, який виховував дитину без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також осіб, які взяли під опіку дитину.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 6 лютого 2003 року № 490-IV, який набув чинності 1 березня 2003 року, текст статті 19 Закону № 504 викладено в новій редакції:
«Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів».
У подальшому з 18 листопада 2004 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 22 жовтня 2004 року № 2128-IV (далі — Закон № 2128) перелік осіб, які мають право на зазначену додаткову відпустку, доповнено категорією «одинока мати».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19 травня 2009 року № 1343-VI (з 1 січня 2010 року набув чинності) збільшено тривалість додаткової відпустки, працівникам, які мають дітей. Так, згідно із зазначеним Законом внесено зміни до статті 182¹ КЗпП та статті 19 Закону № 504, якими передбачено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, чи яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у т. ч. й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (додаток). За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати17 календарних днів.
Отже, зазначену хронологію змін у законодавстві щодо надання додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, слід ураховувати у разі їхнього надання за минулі роки або виплати грошової компенсації за них при звільненні, для визначення кількості днів такої відпустки та переліку категорій працівників, які мали на неї право.

Порядок надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої статтями 6, 7 і 8 Закону № 504, а також понад тривалість щорічних відпусток, встановлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини — до чи після.
У разі, коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено статтею 24 Закону № 504.
Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей.
Визначення віку дітей для надання права на отримання додаткової соціальної відпустки
Право на додаткову соціальну відпустку залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону № 504 визначено вік дітей лише для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років».
Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини під опікою, дитини одинокої матері (батька) цим Законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами законодавства.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III та статтею 2 Закону № 2811 дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Тому жінка, яка працює і має дитину-інваліда; усиновлену дитину; одинока мати, яка виховує дитину без батька; батько, який виховує дитину без матері, мають право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з частиною 2 статті 243 Сімейного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною у віці від 14 до 18 років.
Отже, особа, яка взяла дитину під опіку, має право на додаткову соціальну відпустку до досягнення дитиною 14 років, а особа, яка в установленому порядку визнана піклувальником, — з досягнення дитиною віку 14 років і до виповнення 18 років, оскільки статтею 1861 КЗпП гарантії, встановлені статтею 1821 цього Кодексу, поширено також на піклувальників.
Визначення підстав для надання додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей
Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 504 за наявності кількох підстав для надання додаткової соціальної відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
У зв’язку з тим, що статтею 19 Закону № 504 чітко не визначено сукупність кількох підстав для набуття права на додаткову соціальну відпустку тривалістю понад 7 календарних днів, то з урахуванням правової експертизи цього питання, проведеної Міністерством праці та соціальної політики України разом з Міністерством юстиції України та Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України, кожну підставу, визначену частиною першою цієї статті, є правомірним вважати окремою підставою, а саме:

• жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років;

• жінка, яка має дитину-інваліда;

• жінка, яка усиновила дитину;

• одинока мати;

• батько, який виховує дитину без матері (у т. ч. й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);

• особа, яка взяла дитину під опіку.

Так, одинока мати, в якої дитина є інвалідом, має право на таку відпустку за двома підставами (17 календарних днів): жінка, яка має дитину-інваліда та одинока мати.
Якщо одинока мати виховує здорову дитину (мається на увазі не дитину-інваліда), соціальна відпустка надається за однією підставою (10 календарних днів).
У разі, коли одинока мати виховує двох дітей віком до 15 років, така відпустка надається за двома підставами: жінка, яка має двох дітей віком до 15 років, та одинока мати.
Жінка, яка має усиновлену дитину і одночасно є одинокою матір’ю (вдовою), користується правом на таку відпустку за двома підставами (17 календарних днів): жінка, яка всиновила дитину, та одинока мати.
Якщо одинока мати виховує двох дітей віком 16 і 17 років, вона має право на цю відпустку за однією підставою (тривалістю 10 календарних днів). Для надання працівниці такої відпустки тривалістю 17 календарних днів нема підстави «жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років».
Умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки одинокій матері
Відповідно до статті 19 Закону № 504 право на соціальну додаткову відпустку має, зокрема, одинока мати.
Визначення поняття «одинока матір» наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504.
Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону № 504 визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.
Право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері (ст. 19 Закону № 504):

• жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;

• вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у т. ч. і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів).

Документи, необхідні для надання соціальної відпустки
Для отримання додаткової соціальної відпустки одинока мати, тобто жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, надає роботодавцеві копію свідоцтва про народження дитини і довідку органів запису актів громадянського стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини;жінка, яка є вдовою, — копію свідоцтва про народження дитини та копію свідоцтва про смерть чоловіка.
Отже, якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, вона підтверджує це довідкою з органів реєстрації актів громадянського стану.
Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, оскільки вона не завжди вважається одинокою матір’ю, виходячи з тих обставин, що батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у її вихованні.
Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
Орієнтовний перелік документів, які слід пред’явити жінці, котра виховує дитину без батька:

• рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав;

• рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі батька у вихованні дитини;

• ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів;

• акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини;

• довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Пред’явлення лише копії свідоцтва про розірвання шлюбу та довідки з ЖЕО про реєстрацію місця проживання, не дає достатніх підстав стверджувати, що батько не бере участі у вихованні дитини.
Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування приймає на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
Чинне законодавство не містить переліку документів, які слід пред’явити жінці, котра виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцеві має бути пред’явлено будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Зазначені умови та порядок надання додаткової соціальної відпустки застосовуються і до батька, який виховує дитину без матері (одинокий батько).
Одиноким батьком слід вважати чоловіка, який не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини записаний як її батько, вдівець, розлучений чоловік, що виховує дитину без матері.