Година пам’яті

10 червня відомому краєзнавцю Надвірнянщини, педагогу, лауреату районної премії ім. Н. Попович, обласної ім. І. Вагилевича, премії ім. В.Полєка могло б виповнитись 75 років. Та доля розпорядилася так, що до свого ювілею Михайло Іванович не дожив. В цей день ми планували влаштувати йому творчий вечір, а натомість ініціювали годину пам’яті. Бібліотекарі, друзі-краєзнавці, вчителі прийшли згадати гарну, інтелігентну людину, патріота свого краю, друга, партнера. Працівники бібліотеки представили пам’ятку користувачу, книжкову виставку, які бібліотека підготувала до ювілею краєзнавця, згадували Михайла Івановича як доброго друга, голову клубу «Краєзнавець», партнера, особливо в реалізації проекту «Туристично-краєзнавчий клуб в бібліотеці: відкриваємо нові горизонти», автора шести книг та численних публікацій з історії Прикарпаття.
Директор Івано-Франківського обласного державного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді, голова ОО НСКУ Михайло Косило наголосив, що в першу чергу Михайло Максим’юк – це яскрава багатогранна особистість, інтелігентна, толерантна людина, один із засновників обласної спілки краєзнавців, патріот свого краю, який вболівав за збереження культурної, історичної спадщини. Був ініціатором створення книги про населені пункти району. Цю книгу Ростислав Ганцюк підготував до друку, справа в коштах.
Іван Янко вважає Михайла Івановича своїм хрещеним батьком, бо він підтримував його захоплення історико-краєзнавчими розвідками. Акцентував увагу на трьох іпостасях Михайла Максим’юка, у яких від був однаково добрим: як відповідальний секретар міськрайонної організації товариства охорони пам»яток історії та культури, голова районної спілки краєзнавців, людина. Іван Михайлович запропонував таки створити районну краєзнавчу премію ім. М. Клапчука (такі невдалі, на жаль, спроби були кілька років тому) і першим, посмертно, мав би стати лауреатом Михайло Максим’юк.
Роману Киселюку подобалась така риса Михайла Івановича як вміння захопити своїми ідеями, шукати однодумців, захоплювати тією справою, в яку сам був закоханий, а ще доброта, сердечність, батьківська турбота. Вважає, що на стіні Битківської школи треба влаштувати меморіальну дошку в пам’ять про цю непересічну людину.

Олег Савчук згадував Михайла Івановича передусім як вчителя історії, директора Битківської школи, який своїм талантом, зусиллями підтримував школу, дбав про навчальний процес, випустив у світ чимало добрих випускників, а ще як небайдужу, щиру людину.
Михайло Семкіяш відзначив вагомий внесок Михайла Максим’юка в збереження культурної, археологічної, історичної спадщини краю, його невтомну працю дослідника, історика-краєзнавця і висловив жаль, що доля не дала йому довершити задумані плани, зокрема, видати книжку про рідний Битків, над якою працював.
Йосип Кіт разом з Михайлом Івановичем навчався в університеті і вже тоді, ще студентом, Михайло Максим»юк очолював історичний гурток, організовував різні екскурсії, публікував на сторінках обласних газет дописи з історії краю, що вже засвідчувало його справжнє захоплення предметом, який вибрав.
Роман Глодан згадував Михайла Івановича як доброго наставника, друга, з яким ходив в гори, легко і цікаво спілкувався, мав теплі дружні стосунки.
Михайло Іванович співпрацював з відділом культури райдержадміністрації в справі підготовки та видання буклетів, брошур краєзнавчо-туристичного спрямування, з районною газетою «Народна Воля», вів тематичну сторінку «Отчий світильник», з ТРК «Надвірна», створив разом з колективом ТРК відеофільм про пам’ятки району «Надвірнянщина історична», уривок з якого присутні переглянули, був ініціатором створення музею нафтових промислів і ще багато різних добрих справ встигла зробити на цьому світі ця людина.
Світла йому пам’ять і царство небесне!