Мирослав Дочинець в Надвірній

 Шанувальники творчості Мирослава Дочинця зустрілись з улюбленим автором в приміщенні міської бібліотеки для юнацтва. Мирослав Іванович – письменник, видавець, журналіст, автор біля 20 книг, член НСПУ та Асоціації українських письменників, лауреат Національної премії ім.. Т. Шевченка 2014 р. за романи «Криничар» та «Горянин», лауреат Міжнародної Літературної Премії «Карпатська корона» та інших літературних відзнак і нагород. Його книги – феномен в сучасній українській літературі, на них є великий читацький запит, їх перекладено на російську, угорську, румунську, польську, французьку, англійську, японську мови. Дехто називає Мирослава Івановича «загадковим» письменником, його творчість активно обговорюють, про неї дискутують і не лише читачі, але й колеги по перу, наприклад:

«Це окремий материк нашої літератури» (Слабошпицький)
«Це книги глибокого дихання» (Базилевський)
«Книги, принесені янголом» (П. Сорока)
«Вічник» – книга століття (Є. Сверстюк)

 Про свої книги автор говорить: «Мої книжки, книжки-метафори міцно заломлені в закарпатську фактографію, вписані в контекст епох, але місцева історія душ людських вплітається оригінальною мелодією до світового оркестру». А ще впевнений, що «книжка має давати знання, світло і задоволення», завдання ж письменника – «кликати на проблиск світла в чорноті». Мирослав Іванович довго спілкувався з аудиторією, відповідав на питання: про літературу, книгу, читання, ситуацію в країні, майбутнє України у властивій йому манері – тихим голосом, спокійно, зосереджено, мудро. Презентував нову книгу «Синій зошит. Аркуші днів світящих» – книгу спостережень, одкровень, зауваг, мудрих приписів, що не ввійшли до «Многих літ», «Вічника» і «Світована».

Він – письменник-філософ, наставником в літературі вважає Григорія Сковороду та сповідує заповіт Миколи Гоголя про те, що письменник не має ні з ким, чи чим боротися, а «слухати небо», народний афоризм «якщо Бог на першому місці, то все інше буде на своїх місцях». Каже, що не проповідник, але людина схими. Тож не випадково читач сприймає його не лише як письменника, але й як духовного вчителя, наставника, порадника, розрадника. Його книами зачитуються, до його слів прислухаються.

В книзі «Криничар» він пише: «Ми приходимо в цей світ, щоб служити. Служити комусь і чомусь. Хтось – Господу, хтось – людям, хтось – ремеслу, мистецтвам, природі, родині. Всі ці служби важливі». Він сам служить і Господу, і людям, і мистецтву красного письменства. Він, його книги закликають, запрошують людей до храму доброти, чистоти, людяності, любові, мудрості, духовності. І в цьому його місія.