На час карантину роботодавець може встановити працівникам неповний робочий час, але тільки за згодою працівника

Запровадження неповного робочого часу є зміною істотних умов праці, відповідно до ст.32 КЗпП України його запровадження потребує завчасного попередження працівників не менше ніж за два місяці.
Проте, якщо неповний робочий час роботодавець встановлює за бажанням працівника, то попереджувати працівника за два місяці не потрібно. В такому випадку неповний робочий час можна запровадити з будь-якого моменту.
Встановлення неповного робочого часу з ініціативи працівника оформлюється шляхом подання працівником заяви та видання наказу про встановлення неповного робочого часу.
У заяві про встановлення йому неповного робочого часу працівник має зазначити:
вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень);
режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи);
період, на який бажає, аби йому встановили неповний робочий час тощо.
Роботодавець, своєю чергою, у наказі про встановлення неповного робочого часу має, зокрема, передбачити:
пояснення причин встановлення неповного робочого часу, мети застосування нового режиму роботи;
зміст змін істотних умов праці (встановлення неповного робочого часу);
дату запровадження нового режиму роботи.
У такому випадку оплата праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку (абз.2 ст.56 КЗпП).
Окремо зазначимо, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (абз.3 ст.56 КЗпП). Тому працівники, що трудяться на умовах неповного робочого часу, мають право на відпустку повної тривалості. Такі працівники також мають право на соціальні виплати, зокрема, лікарняні, декретні, у звичайному порядку.