ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ – великий князь київський
28 липня 2015 р. згідно Указу Президента України та з метою збереження та утвердження традицій української державності, нагадування про роль історичної спадщини Руси-України у їх становленні, визнання важливості прийняття християнства для розвитку українського суспільства як невід'ємної частини європейської цивілізації відбудуться вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України у зв'язку з 1000-річчям його упокоєння.
З цієї нагоди 28 липня 2015 року в м. Надвірна у соборі Святого Володимира відбудеться храмове свято.
Також в рамках відзначення 30 липня 2015 року о 15.00 год. в центральній районній бібліотеці планується провести годину історії «Володимир Великий – хреститель Русі-України».
Довідково:
Походження. Володимир народився ймовірно в 947 році. У 969 році він відправлений батьком на князювання до Новгорода (на прохання новгородців). Батько – Святослав I Ігоревич, Великий князь Київський (Володимир – третій, молодший син князя).
Мати – за переказами, Малуша, ключниця княгині Ольги (не дивлячись на достатньо високе соціальне положення при дворі княгині, за існуючим законодавством була рабинею, що, природно, знижувало суспільний статус її сина).
Дорога до влади. Під час міжусобної війни між двома старшими братами Ярополком і Олегом, що закінчилася смертю Олега, Володимир злякався владолюбства старшого брата і втік «за море» до варягів. Повернувся в 980 році на чолі варяжської дружини з метою повернути втрачене. Завдання своє виконав і навіть перевиконав: узявши Київ, виманив з нього за допомогою зрадника Ярополка на переговори і убив його.
З 980 року, після вбивства Ярополка I Святославича, стає Великим князем Київським.
Воїн. В різний час князь Володимир I підкорив племена вятичів (похід 981 і 982 років), радимичів (986 рік) і ятвягів. Воював з печенігами, ця війна йшла із змінним успіхом: у 992 році печеніги напали, війська Володимира зустрілися з ними біля Переяславля, русичі стояли на одному березі річки, печеніги – на іншому, і ні ті, ні інші не поспішали перейти річку; врешті-решт печенізький князь запропонував вирішити справу єдиноборством: якщо переможе русич – укладуть мир на три роки, а якщо печеніг – будуть три роки воювати. Русич здолав печеніга і вони втекли; радість Володимира була така велика, що він наказав закласти на цьому місці місто і назвав його Переяславлем, «тому що боей (воїн. – Ред.) руський перейняв славу у печенізького» (Солов`їв С. М. Указ Соч. Т. 1. С. 188.).
У 995 році Володимир з військом вимушений був бігти від печенігів біля Васильїва; у 997 році, коли Володимир відправився до Новгорода збирати військо, печеніги напали на Білгород (місто було врятоване дивом).
Воював з Волжською Болгарією (987 рік – звістка про перший похід Володимира на болгар; з цим походом, між іншим, зв`язана одна цікава подробиця: коли болгари були переможені, Добриня, дядько і радник князя Володимира, сказав йому: «Такі нам не даватимуть дані: вони всі в чоботях; підемо шукати личакарів»; відомі також вдалі для Володимира походи на болгар 994 і 997 років. У 1006 році з волжськими болгарами була складена торгова угода, по якій русичі могли безперешкодно їздити торгувати в болгарські міста). Відомі також його війни з Візантією і Польщею (похід 992 року).
Розбудовник. Під час його правління були споруджені оборонні рубежі по річках Десна, Осетер, Трубеж, Суда і ін. При нім почали кам`яну забудову в Києві і наново укріпили місто. Багато в чому це було викликано необхідністю постійно оборонятися від печенігів. За переказами, Володимир сказав: «Погано, що мало міст біля Києва» – і велів рубати (будувати) міста.
Саме Володимир заснував на Русі перші школи для навчання грамоті, але це було зроблено вже під впливом християнства і для того, щоб мати можливість підготувати своїх, руських священиків.
Хреститель. Більше всього Володимир прославився тим, що хрестив Русь, тобто саме по його наказу багато людей прийняли християнську віру. По народженню і вихованню він був язичником. Коли він переміг свого брата Ярополка і почав княжити в Києві, він насамперед велів спорудити в місті капище найголовніших язичницьких богів, зокрема бога Перуна. Але поступово склалося так, що інтереси держави вимагали ухвалення всіма однієї віри, віри, яка могла б об`єднати розрізнені племена в один народ, щоб разом протистояти ворогам і заслужити пошану союзників. Але народи, що жили навколо Русі, молилися різним богам. Мусульмани – аллаху, іудеї – Єгові, християни – християнському Богові. І хоч всі вони визнавали тільки одного-істинного бога, але обряди і закони у всіх були різними. Тому вибрати якусь одну з цієї віри було дуже не просто. Літописець пише, що, почувши про прагнення князя Володимира прийняти нову віру, сусідні народи прислали до нього послів, щоб схилити князя до своєї віри. І Володимир уважно вислухав їх всіх.
Найпершими прийшли посли від волжських болгар, що на той час вже прийняли мусульманство. Але закон, що забороняє пити вино, абсолютно не сподобався князеві. Володимир заявив, що «вино є веселіе для русів, не можемо бути без нього». (Цит. по: Карамзін Н. М. Історія держави Російського. М., 1988. Т. 1. С. 127.) Отже, мусульманство було знехтуване.
Посланці західних християн (католиків) також потерпіли невдачу, оскільки, за словами Володимира, «наші батьки не приймали віри від папи». (Там же). Іудеїв князь запитав, що ж це за віра у них така, якщо не допомогла їм зберегти власну землю.
І нарешті, прийшов до Володимира посланець з Візантії, від православних християн. Його розповідь про творіння, рай, гріх, потоп, Страшний суд і інше потрясла Володимира. Але так швидко і легко князь не міг зважитися прийняти нову віру. Він звернувся за порадою до своїх сподвижників, і вони порадили князеві послати гінців у всі землі, щоб ті на місці могли подивитися, яка віра, що вартує насправді.
Посланці відвідали болгарські землі і німецькі, але в них церкви були малі і непривабливі, обряди не вражаючі, а люди смутні. Зате пишнота і багатство Константинополя, велич його храмів, важливість і таємничість обрядів потрясли послів. І коли розповіли вони про все князеві, Володимир вирішив прийняти грецьку віру.
Вирішити вирішив, але втілювати це рішення в життя не поспішав. Приблизно в цей же час (у 988 році) Володимир відправився у військовий похід на місто Херсон, побудоване ще стародавніми греками. За часів Володимира Херсон був багатим торговим містом, що визнавало верховну владу візантійських імператорів, але не платило їм дані і мало власні закони. Військо Володимира оточило місто, і князь заявив, що якщо городяни не здадуться, то він хоч три роки простоїть під їх стінами. Але городяни і не думали здаватися, сподіваючись на допомогу Візантії. Тоді Володимир спробував було насипати навколо міських стін земляний вал, чого вимагала тодішня військова стратегія, та ба: городяни змогли перешкодити цьому. Але в місті знайшовся зрадник, що послав Володимиру записку з описом місця, де знаходилися колодязі, з яких місто брало воду. Князь тут же наказав перекопати водопроводи, і місто, позбавлене води, вимушене було здатися.
Володимир послав вісника до візантійських імператорів Василя і Костянтина, вимагаючи віддати йому за дружину їх сестру, царівну Ганну, і загрожуючи у разі відмови узяти нападом Константинополь так само, як він узяв Херсон. У імператорів вистачало проблем і без російського князя зі своїми власними бунтівними підданими, але віддати візантійську царівну якомусь язичницькому варварові вони не могли. Тому вони відповіли князеві Володимиру, що віддадуть йому сестру тільки в тому випадку, якщо він прийме християнство. Тоді він «отримає і руку царівни і Царство Небесне». (Карамзін Н. М. Указ. Соч. Т. 1. С. 131.) Володимир погодився. Візантійська царівна Ганна прибула до Херсона у супроводі православних священиків.
Володимир у цей момент був хворий: у нього запалилися очі і він нічого не бачив. Царівна сказала йому: «Хрестися і зцілишся», – і це зломило останні сумніви князя. За переказами, у момент ухвалення хрещення князь прозрів.
Повернувшись до Києва, князь наказав знищити ідоли, причому ідол Перуна скинули до Дніпра, а по дорозі до Дніпра його били палицями. Народу було наказано хреститися в обов`язковому порядку. Не всі робили це охоче, але якихось великих потрясінь ця подія не викликала. У 988-989 роках християнство поступово приймали і інші міста Київської Русі.
Особисте життя. Князь Володимир любив жити весело і з відкритою душею. Бенкети його стали легендарними. Літопис говорить, що було у нього 800 наложниць, не рахуючи законних дружин. Цих останніх, у свою чергу, було 6: Рогнеда, княжна Полоцька, найперша дружина Володимира, гречанка Черниця, першим чоловіком якої був Ярополк, 2 чешки, болгарка та Візантійська царівна Ганна Романівна.
Недивно, що при такій кількості дружин і наложниць у Володимира було немало дітей. Історія згадує наступних синів: Вишеслава, Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Святослава, Станіслава, Позвизда, Бориса, Гліба, Мстислава, Судіслава і Святополка.
Державницька помилка. У 995 році Володимир розділив Русь на частини і віддав їх в управління синам. Історики вважають, що це була найбільша помилка зі всіх можливих, яка згодом привела до роздроблення Русі на окремі князівства і усобиці.
Помер Володимир в 1015 році і був похований в десятинній церкві в Києві.
28 липня 2015 р. згідно Указу Президента України та з метою збереження та утвердження традицій української державності, нагадування про роль історичної спадщини Руси-України у їх становленні, визнання важливості прийняття християнства для розвитку українського суспільства як невід'ємної частини європейської цивілізації відбудуться вшанування пам'яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України у зв'язку з 1000-річчям його упокоєння.
З цієї нагоди 28 липня 2015 року в м. Надвірна у соборі Святого Володимира відбудеться храмове свято.
Також в рамках відзначення 30 липня 2015 року о 15.00 год. в центральній районній бібліотеці планується провести годину історії «Володимир Великий – хреститель Русі-України».
Довідково:
Походження. Володимир народився ймовірно в 947 році. У 969 році він відправлений батьком на князювання до Новгорода (на прохання новгородців). Батько – Святослав I Ігоревич, Великий князь Київський (Володимир – третій, молодший син князя).
Мати – за переказами, Малуша, ключниця княгині Ольги (не дивлячись на достатньо високе соціальне положення при дворі княгині, за існуючим законодавством була рабинею, що, природно, знижувало суспільний статус її сина).
Дорога до влади. Під час міжусобної війни між двома старшими братами Ярополком і Олегом, що закінчилася смертю Олега, Володимир злякався владолюбства старшого брата і втік «за море» до варягів. Повернувся в 980 році на чолі варяжської дружини з метою повернути втрачене. Завдання своє виконав і навіть перевиконав: узявши Київ, виманив з нього за допомогою зрадника Ярополка на переговори і убив його.
З 980 року, після вбивства Ярополка I Святославича, стає Великим князем Київським.
Воїн. В різний час князь Володимир I підкорив племена вятичів (похід 981 і 982 років), радимичів (986 рік) і ятвягів. Воював з печенігами, ця війна йшла із змінним успіхом: у 992 році печеніги напали, війська Володимира зустрілися з ними біля Переяславля, русичі стояли на одному березі річки, печеніги – на іншому, і ні ті, ні інші не поспішали перейти річку; врешті-решт печенізький князь запропонував вирішити справу єдиноборством: якщо переможе русич – укладуть мир на три роки, а якщо печеніг – будуть три роки воювати. Русич здолав печеніга і вони втекли; радість Володимира була така велика, що він наказав закласти на цьому місці місто і назвав його Переяславлем, «тому що боей (воїн. – Ред.) руський перейняв славу у печенізького» (Солов`їв С. М. Указ Соч. Т. 1. С. 188.).
У 995 році Володимир з військом вимушений був бігти від печенігів біля Васильїва; у 997 році, коли Володимир відправився до Новгорода збирати військо, печеніги напали на Білгород (місто було врятоване дивом).
Воював з Волжською Болгарією (987 рік – звістка про перший похід Володимира на болгар; з цим походом, між іншим, зв`язана одна цікава подробиця: коли болгари були переможені, Добриня, дядько і радник князя Володимира, сказав йому: «Такі нам не даватимуть дані: вони всі в чоботях; підемо шукати личакарів»; відомі також вдалі для Володимира походи на болгар 994 і 997 років. У 1006 році з волжськими болгарами була складена торгова угода, по якій русичі могли безперешкодно їздити торгувати в болгарські міста). Відомі також його війни з Візантією і Польщею (похід 992 року).
Розбудовник. Під час його правління були споруджені оборонні рубежі по річках Десна, Осетер, Трубеж, Суда і ін. При нім почали кам`яну забудову в Києві і наново укріпили місто. Багато в чому це було викликано необхідністю постійно оборонятися від печенігів. За переказами, Володимир сказав: «Погано, що мало міст біля Києва» – і велів рубати (будувати) міста.
Саме Володимир заснував на Русі перші школи для навчання грамоті, але це було зроблено вже під впливом християнства і для того, щоб мати можливість підготувати своїх, руських священиків.
Хреститель. Більше всього Володимир прославився тим, що хрестив Русь, тобто саме по його наказу багато людей прийняли християнську віру. По народженню і вихованню він був язичником. Коли він переміг свого брата Ярополка і почав княжити в Києві, він насамперед велів спорудити в місті капище найголовніших язичницьких богів, зокрема бога Перуна. Але поступово склалося так, що інтереси держави вимагали ухвалення всіма однієї віри, віри, яка могла б об`єднати розрізнені племена в один народ, щоб разом протистояти ворогам і заслужити пошану союзників. Але народи, що жили навколо Русі, молилися різним богам. Мусульмани – аллаху, іудеї – Єгові, християни – християнському Богові. І хоч всі вони визнавали тільки одного-істинного бога, але обряди і закони у всіх були різними. Тому вибрати якусь одну з цієї віри було дуже не просто. Літописець пише, що, почувши про прагнення князя Володимира прийняти нову віру, сусідні народи прислали до нього послів, щоб схилити князя до своєї віри. І Володимир уважно вислухав їх всіх.
Найпершими прийшли посли від волжських болгар, що на той час вже прийняли мусульманство. Але закон, що забороняє пити вино, абсолютно не сподобався князеві. Володимир заявив, що «вино є веселіе для русів, не можемо бути без нього». (Цит. по: Карамзін Н. М. Історія держави Російського. М., 1988. Т. 1. С. 127.) Отже, мусульманство було знехтуване.
Посланці західних християн (католиків) також потерпіли невдачу, оскільки, за словами Володимира, «наші батьки не приймали віри від папи». (Там же). Іудеїв князь запитав, що ж це за віра у них така, якщо не допомогла їм зберегти власну землю.
І нарешті, прийшов до Володимира посланець з Візантії, від православних християн. Його розповідь про творіння, рай, гріх, потоп, Страшний суд і інше потрясла Володимира. Але так швидко і легко князь не міг зважитися прийняти нову віру. Він звернувся за порадою до своїх сподвижників, і вони порадили князеві послати гінців у всі землі, щоб ті на місці могли подивитися, яка віра, що вартує насправді.
Посланці відвідали болгарські землі і німецькі, але в них церкви були малі і непривабливі, обряди не вражаючі, а люди смутні. Зате пишнота і багатство Константинополя, велич його храмів, важливість і таємничість обрядів потрясли послів. І коли розповіли вони про все князеві, Володимир вирішив прийняти грецьку віру.
Вирішити вирішив, але втілювати це рішення в життя не поспішав. Приблизно в цей же час (у 988 році) Володимир відправився у військовий похід на місто Херсон, побудоване ще стародавніми греками. За часів Володимира Херсон був багатим торговим містом, що визнавало верховну владу візантійських імператорів, але не платило їм дані і мало власні закони. Військо Володимира оточило місто, і князь заявив, що якщо городяни не здадуться, то він хоч три роки простоїть під їх стінами. Але городяни і не думали здаватися, сподіваючись на допомогу Візантії. Тоді Володимир спробував було насипати навколо міських стін земляний вал, чого вимагала тодішня військова стратегія, та ба: городяни змогли перешкодити цьому. Але в місті знайшовся зрадник, що послав Володимиру записку з описом місця, де знаходилися колодязі, з яких місто брало воду. Князь тут же наказав перекопати водопроводи, і місто, позбавлене води, вимушене було здатися.
Володимир послав вісника до візантійських імператорів Василя і Костянтина, вимагаючи віддати йому за дружину їх сестру, царівну Ганну, і загрожуючи у разі відмови узяти нападом Константинополь так само, як він узяв Херсон. У імператорів вистачало проблем і без російського князя зі своїми власними бунтівними підданими, але віддати візантійську царівну якомусь язичницькому варварові вони не могли. Тому вони відповіли князеві Володимиру, що віддадуть йому сестру тільки в тому випадку, якщо він прийме християнство. Тоді він «отримає і руку царівни і Царство Небесне». (Карамзін Н. М. Указ. Соч. Т. 1. С. 131.) Володимир погодився. Візантійська царівна Ганна прибула до Херсона у супроводі православних священиків.
Володимир у цей момент був хворий: у нього запалилися очі і він нічого не бачив. Царівна сказала йому: «Хрестися і зцілишся», – і це зломило останні сумніви князя. За переказами, у момент ухвалення хрещення князь прозрів.
Повернувшись до Києва, князь наказав знищити ідоли, причому ідол Перуна скинули до Дніпра, а по дорозі до Дніпра його били палицями. Народу було наказано хреститися в обов`язковому порядку. Не всі робили це охоче, але якихось великих потрясінь ця подія не викликала. У 988-989 роках християнство поступово приймали і інші міста Київської Русі.
Особисте життя. Князь Володимир любив жити весело і з відкритою душею. Бенкети його стали легендарними. Літопис говорить, що було у нього 800 наложниць, не рахуючи законних дружин. Цих останніх, у свою чергу, було 6: Рогнеда, княжна Полоцька, найперша дружина Володимира, гречанка Черниця, першим чоловіком якої був Ярополк, 2 чешки, болгарка та Візантійська царівна Ганна Романівна.
Недивно, що при такій кількості дружин і наложниць у Володимира було немало дітей. Історія згадує наступних синів: Вишеслава, Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Святослава, Станіслава, Позвизда, Бориса, Гліба, Мстислава, Судіслава і Святополка.
Державницька помилка. У 995 році Володимир розділив Русь на частини і віддав їх в управління синам. Історики вважають, що це була найбільша помилка зі всіх можливих, яка згодом привела до роздроблення Русі на окремі князівства і усобиці.
Помер Володимир в 1015 році і був похований в десятинній церкві в Києві.
0 Коментарі