Виступ Президента на параді на честь 23-ї річниці Незалежності України

"Я єсть народ, якого Правди сила

"Я єсть народ, якого Правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! –

а сила знову розцвіла"

Ці слова – проникливі, аж мороз шкірою. Із душі та серця великого поета Тичини вони вирвалися 71 рік тому. Під час іншої, ще тієї війни. Та вони такі злободенні, ніби сказані прямо сьогодні…

Шановні солдати і матроси!

Сержанти і старшини,

офіцери, генерали і адмірали,

ветерани!

Бійці добровольчих батальйонів та волонтери!

Воїни зведеного підрозділу учасників антитерористичної операції!

Дорогі співвітчизники!

Високоповажні закордонні гості!

Події останніх місяців стали для нас хоча й не оголошеною, але справжньою війною. Вона, можливо, так і увійде в історію як Вітчизняна війна чотирнадцятого року. Війна проти зовнішньої агресії. За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ. За Незалежність.

"Вітчизняна" вона тому, що на захист Батьківщини піднялися всі – від малого до старого. Боротьба за перемогу стала всенародним рухом, справою всіх і кожного.

Переконаний: битва за Україну, за Незалежність завершиться для нас успішно – завдяки загальнонаціональній солідарності, помноженій на мужність та героїзм наших воїнів.

За останні шість місяців у важких виснажливих боях народилося нове українське військо. Воно сильне не лише зброєю та хистом, але й потужним патріотичним духом. Словосполучення "захисник Вітчизни" перестало бути абстрактним ритуальним висловом. Воно наповнилося конкретним змістом.

В багатому на подвиги літописі українського воїнства безліч битв і дат, гідних стати Днем захисника Вітчизни. Я наголошую, Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої!

Мужність та героїзм, відвагу та самопожертву, відчайдушність та бойове братерство наші воїни демонструють кожного дня, кожної години, кожної миті.

Наші Збройні Сили, Національна гвардія, прикордонна служба, добровольчі батальйони заслужено успадкували військову славу давньоукраїнських князівських дружин і Війська Запорозького, українських січових стрільців і вояків Української Повстанської Армії, армії Української Народної Республіки і українців, які під час Другої світової війни захищали Україну в лавах Червоної Армії.

Правду про звитягу учасників антитерористичної операції золотими літерами закарбують в українську військову історію.

Дякуючи всьому воїнству за вірність Присязі, за служіння Україні, за жертовний її захист, хотів би низько вклонитися кожній українській жінці.

Бабусі чи мамі.

Доньці чи дружині.

Сестрі чи подрузі.

Кожній, хто втратив чоловіка чи сина, онука чи брата. І всім тим, хто з вірою в перемогу чекає на повернення свого рідного, найкращого, коханого. 

Окрема подяка – активістам волонтерського руху. Особливо важливою ваша допомога була в перші тижні агресії, коли ми отримали в спадок державу без армії, без міліції, без спецслужб, без зброї.

Наш ворог довго й наполегливо тренувався, щоб напасти на Україну. А от ми тоді не були готові до такого підступного віроломства. Двічі за сто років українська політична еліта в приступі пацифістських ілюзій недооцінила важливість зміцнення обороноздатності. У сімнадцятому-двадцятому роках минулого століття нехтування військовою загрозою обернулося агресією зі Сходу та втратою Україною незалежності.

На межі минулого та теперішнього століть ми знову наступили на ті ж граблі. Ще раз повірили, що нібито світ став вегетаріанським. І навіть добровільно позбулися ядерної зброї. А війна повторно прийшла з тієї сторони горизонту, з якої її, за звичкою, не чекали.

Чи не вчили нас ще давньоримські мудреці:

"Сі віс пацем, пара беллум" –

Хочеш миру – готуйся до війни.

Знищення терористами малайзійського літака. Вбивство ними ж почесного консула Литви. Поява міжнародних найманців на службі в терористів – все це зайвий раз свідчить, що агресія проти України вийшла за межі двосторонніх відносин. Вона руйнує основи світового порядку. Гвалтує міжнародне право. Ставить під загрозу європейську та глобальну безпеку.

Прямо у центрі Європи, у ХХI столітті зроблено зухвалу спробу без оголошення війни перейти кордони суверенної країни. Світ неначе повернувся в тридцяті роки минулого століття, в переддень Другої світової війни. За тиждень, до речі, виповнюється 75 років від моменту її початку. Століття Першої світової відзначили менше місяця тому. Третю ж – неможливо допустити.

Війна взагалі не наша ініціатива. Вона нав’язана нам ззовні. Наш вибір – мир, здійснення мирного плану для Донбасу, який я розробив і запропонував ще в червні.

Кроки до миру не можуть, втім, бути односторонніми. Вони не мають відбуватися за рахунок суверенітету, територіальної цілісності та незалежності України.

Вітчизняна дипломатія робить все можливе і навіть неможливе, щоб знайти політичний спосіб врегулювання.

І ще. Україна дуже цінує підтримку з боку тих, хто продемонстрував, що насправді є нашими друзями і партнерами – країн Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, інших держав. Друзі, з нами – весь світ, від Канади до Австралії, від Швеції до Японії.

Ми довели спроможність захищати нашу Державу. Очевидно, що в зримій історичній перспективі над Україною постійно, нажаль, буде військова загроза. З цим не лише треба навчитися жити. До захисту Незалежності треба постійно бути готовими.

Вже до кінця цього року буде виділено мільярди гривень на оновлення озброєння та військової техніки. Зараз перед вами з Хрещатика прямо в зону АТО прослідує колона нової, щойно закупленої, або випущеної, або відремонтованої техніки. Згідно плану на п'ятнадцятий-сімнадцятий роки, на переозброєння та оновлення військової техніки заплановано виділити понад 40 мільярдів гривень. Це дозволить модернізувати, закупити нові та поставити у війська літаки, вертольоти, бойові кораблі та катери.

І це лише скромний початок. Ми повинні, обов’язково повинні постійно зміцнювати нашу армію. Бо хто шкодує грошей на своє військо, буде годувати чуже.

Тільки ціною колосальних надзусиль всього народу зможемо захистити Незалежність, життя і безпеку кожного, наше право вільно жити на своїй українській землі.

Понад двадцять років приживалося наше синьо-жовте свято Незалежності – і тепер насправді стало всенародним святом. Ще ніколи за 23 роки цей день не був таким величним, як сьогодні. Ще ніколи люди не відзначали його так щиро, як тепер, з українським прапором в кожному віконці, на кожному балконі. І це незважаючи на важкі часи, які переживає країна.

За урочистістю та піднесенням свято Незалежності для нас, немов Різдво. Бо це і є народження нової країни. України.

З Днем Незалежності вас, друзі!

Слава Збройним Силам України!

Слава українському народу!

Слава героям!

Україні – слава!