Пільги працівникам, які проходять військову службу
З 8 лютого 2015 року набрав чинності Закон України від 15.01.2015 року № 116-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду”, яким внесено зміни і доповнення до ст.119 КЗпПУ. Згідно з цим законом на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть виконуватися в робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, яких залучають до виконання обов’язків, передбачених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більш як один рік зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплати таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності більш ніж один рік.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України від 23.03.92р. № 2232-XII “Про військовий обов’язок і військову службу” для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Указом Президента України від 14.01.2015р. № 15/2015 “Про часткову мобілізацію” передбачено проведення в період з 18 березня до 1 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303 “Про часткову мобілізацію”. Пунктом 6 Указу № 303 передбачено звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до цього Указу, у визначені терміни, але не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їхнього перебування на військовій службі, та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання (перебування).
Отже, якщо працівник був призваний на військову службу відповідно до Указу № 303 в березні – квітні 2014р., то він має бути звільнений і повернутися до місця роботи до закінчення річного терміну з дати призову.
Якщо працівник у встановлені терміни на роботу не вийшов та не повідомив про продовження служби за контрактом, роботодавець має звернутися до військового комісаріату для з’ясування факту можливого продовження військової служби у зв’язку із прийняттям на військову службу за контрактом.
У разі одержання інформації про продовження працівником військової служби у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом роботодавець видає наказ про збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Відмова роботодавця від збереження за працівником, який продовжує військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, місця роботи (посади) та середнього заробітку є порушенням законодавства про працю та тягне за собою кримінальну (ст. 172 ККУ), адміністративну (ч.1 ст.41 КУпАП), дисциплінарну (ст. 147 КЗпП) та фінансову (ст. 265 КЗпП) відповідальність.
Працівникам, яких залучають до виконання обов’язків, передбачених законами України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більш як один рік зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплати таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності більш ніж один рік.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України від 23.03.92р. № 2232-XII “Про військовий обов’язок і військову службу” для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Указом Президента України від 14.01.2015р. № 15/2015 “Про часткову мобілізацію” передбачено проведення в період з 18 березня до 1 травня 2015 року звільнення в запас (демобілізацію) військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014р. № 303 “Про часткову мобілізацію”. Пунктом 6 Указу № 303 передбачено звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до цього Указу, у визначені терміни, але не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їхнього перебування на військовій службі, та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання (перебування).
Отже, якщо працівник був призваний на військову службу відповідно до Указу № 303 в березні – квітні 2014р., то він має бути звільнений і повернутися до місця роботи до закінчення річного терміну з дати призову.
Якщо працівник у встановлені терміни на роботу не вийшов та не повідомив про продовження служби за контрактом, роботодавець має звернутися до військового комісаріату для з’ясування факту можливого продовження військової служби у зв’язку із прийняттям на військову службу за контрактом.
У разі одержання інформації про продовження працівником військової служби у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом роботодавець видає наказ про збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Відмова роботодавця від збереження за працівником, який продовжує військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, місця роботи (посади) та середнього заробітку є порушенням законодавства про працю та тягне за собою кримінальну (ст. 172 ККУ), адміністративну (ч.1 ст.41 КУпАП), дисциплінарну (ст. 147 КЗпП) та фінансову (ст. 265 КЗпП) відповідальність.
0 Коментарі