Діагностика та профілактика дифтерії.

 Дифтері́я — гостре антропонознеінфекційне захворюванняз крапельним механізмом передавання збудника, що характеризується ураженням ротоглотки та дихальних шляхів, рідше шкіри, з розвитком фібринозного (дифтеритичного) запалення в місці проникнення збудника, а також токсичним ураженням серцево-судинної й нервової систем, нирок.
Дифтерійний мікроб стійкий в навколишньому середовищі — у дифтерійних плівках, на предметах побуту зберігається близько двох тижнів, у воді — до трьох тижнів, але майже миттєво гине при кип'ятінні й протягом 2-3-х хвилин під дією звичайних дезінфікуючих засобів.
Джерелом інфекції при дифтерії є хворі на будь-яку клінічну форму, а також бактеріоносії, які є резервуарами хвороби. Бактеріоносійство   розвивається після перенесеної хвороби, а також у здорових осіб.Особливу епідемічну небезпеку становлять здорові бактеріоносії. Розрізняють 5 видів носійства: транзиторне(виявляється однократно), короткочасне(до 15 діб),середньої тривалості (15-30діб), затяжне(до 6 міс.) і хронічне(довше ніж 6 міс.)
Основний механізм передавання — повітряно-крапельний, рідше може реалізуватися й контактний. Вхідні ворота-слизові оболонки ротоглотки, носа, верхніх дихальних шляхів, рідше – очей, статевих органів, а також уражені ділянки шкіри. Сприйнятливість до дифтерійної інфекції залежить від напруженості антитоксичного імунітету.  Сезонність — осінньо-зимова.
Дифтерію класифікують за локалізацією-дифтерія ротоглотки, гортані, носа, очей, вух зовнішніх статевих органів , ушкодженої шкіри трахеї та бронхів, стравоходу, шлунка; за тяжкістю-легка, середньотяжка, тяжка, геморагічна, гіпертоксична; за поширенням-локалізована, поширена, комбінована; за характером процесу-катаральна ,острівцеві,   плівчаста Інкубаційний період для всіх форм становить від декількох годин до 10днів, частіше 2-5 днів.
Найбільш поширена –дифтерія ротоглотки  (до 92%) характеризується гострим початком. Гарячка триває до 3-5 діб.серед місцеви ознак виділяють –  біль у горлі під час ковтання, набряклість слизових оболонок, гіперемія уражених тканин з ціанотичним відтінком, наявність на них плівчастого нальоту. Фібринозний наліт щільний, суцільний, сірувато-білого кольору, формується протягом перших 2-3 діб хвороби. Після зняття нальоту може спостерігатись кровоточивість слизової оболонки.
Діагноз дифтерії найчастіше підтверджують за допомогою бактеріологічного дослідження. Від хворих на ангіну і з підозрою на дифтерію матеріал беруть протягом 3-4 год( не пізніше 12год) з моменту звернення хворого. Стерильними ватними тампонами беруть слиз з мигдаликів, глотки, носа. Мазки з мигдаликів роблять натще або через 2 год після їди. Якщо є плівки, матеріал беруть на межі здорових та ушкоджених тканин.
Специфічна профілактика дифтерії  включає планову вакцинацію і ревакцинацію населення, згідно Українського Національного календаря щеплень. Здійснюють її вакцинами, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин (АКДП, АКДП-М, АД-М).
Неспецифічна  профілактика включає своєчасну ізоляцію хворих і носіїв токсигенних коринебактерій. Виписувати хворих потрібно після двократного негативного бактеріологічного дослідження слизу з ротоглотки. У закритих колективах після ізоляції хворого протягом 7 діб проводять термометрію та огляд контактних осіб, однократно здійснюють їм бактеріологічне дослідження.  Також важливе профілактичне значення має активне виявлення хворих та бацилоносіїв. Для цього одноразово обстежують осіб, що прибувають у дитячі будинки, відвідують молочні кухні, школи-інтернати , дитячі та дорослі психоневрологічні стаціонари. За хворими на ангіну здійснюють спостереження протягом 3 днів з обов’язковим негайним бактеріологічним дослідженням на дифтерію.
 
Бактеріолог
мікробіологічної лабораторії                                           Світлана Карманська
 

0 Коментарі

Ще немає коментарів

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована. Обов*язкові поля позначені *